Толік щойно здійснив головну мрію свого життя: купив будинок, де все буде так, як хоче лише він, та ще й у чотирьох тисячах кілометрів від усієї своєї надокучливої родини. Однак війна перевернула все, і на голову йому звалилась рідня: мама, одноногий дядько, далека родичка зі своїм слинявим песиком, сестра з депресивною подругою і навіть котячі свекруха й невістка. У той час, коли в Україні розносить вибуховими хвилями вікна, гинуть сотнями й тисячами люди, у будинку Толіка війна не окопна, вона отака, життьова: у деталях побуту людей, які намагаються в чужій країні створити свою тимчасову домівку із запахом помідорів. Тут є та нестерпна простота повсякдення людей, душі яких — вдома, в Україні. Але війна — весь час з ними. Вона — як та драбина, яка має багато щаблів, висот і вимірів.

Євгенія Кузнєцова